Навчання сучасної дитини – це не просто передача інформації. Це ціла наука та одночасно мистецтво формування стійкого, глибокого інтересу до пізнання, який впливає на все подальше життя учнів. Але батьки та педагоги, прагнучи заохотити дітей до дій, часто плутають два фундаментально різні підходи: мотивування та стимулювання. Ми розкажемо, в чому секрет внутрішньої, біологічно обґрунтованої, мотивації. І як зовнішній контроль може зіграти з нами злий жарт. Бо за гарними оцінками може ховатися тривога і стрес, які не мають нічого спільного зі справжнім навчальним успіхом.
Концептуальна відмінність
Ключова різниця між мотивуванням і стимулюванням полягає у джерелі рушійної сили та, відповідно, у тривалості ефекту. Зовнішні стимули, як то оцінки, винагороди, покарання, конкуренція, спрацьовують “тут і зараз”. І дія від стимулювання зникає, як тільки зникає сам стимул. А ось інтерес до процесу, самоцінність, належність до спільноти, можливість піклуватися/допомагати напарникам по процесу, розуміння траєкторії до своєї компетентності веде до саморегульованого навчання та має пролонговану дію.
Біохімія навчання
Але яким би важким не здавався шлях до успіху у навчанні, у нас, вчителів, є спільники. І знаходяться вони всередині учня. Мова йде про нейромедіатори, які допоможуть закріпити позитивний досвід навчання та зробити його бажаним. Ми виділяємо три ключові нейромедіатори, які відповідають за формування стійкої внутрішньої мотивації:
- Серотонін
Природна причина: “Мені цікаво”. Серотонін регулює настрій, відчуття благополуччя та задоволення. Коли дитина щиро занурена у процес, який відповідає її інтересам, мозок отримує нагороду. Навчання приносить не напругу, а радість і глибинне задоволення від пізнання.
- Дофамін
Природна причина: “Я хочу розв’язати реальну задачу”. Дофамін відповідає за систему винагороди, прагнення до досягнення мети та відчуття компетентності. Важливо, щоб винагородою був не стільки “приз”, а й відчуття власної ефективності. Коли дитина бачить конкретний результат своїх зусиль (наприклад, як працює написаний код; що створений нею, проєкт використовується спільнотою, розв’язана складна задача має практичне використання), викид дофаміну закріплює цю діяльність як цінну.
- Окситоцин
Природна причина: “Мені подобаються конкретні люди, з якими я чимось займаюся”. Окситоцин — нейромедіатор довіри, соціальних зв’язків та приналежності. Якщо навчання відбувається в безпечному та дружньому середовищі, що підтримує, дитина відчуває повагу вчителя та підтримку однолітків, активується окситоцин. Це робить процес навчання соціально значущим і бажаним.
Саме через активацію цих природних механізмів (Серотонін → Цікавість; Дофамін → Компетентність/Результат; Окситоцин → Зв’язок) зовнішні стимулювання стають зайвими.
Біохімія стресу
На жаль, в гонитві за миттєвим ефектом педагоги та батьки часто вдаються до стимулювання. Цим вони провокують стресову реакцію, що має прямі негативні фізіологічні наслідки. Приведемо декілька розповсюджених “методів”:
- Батіг (Покарання, погрози поганою оцінкою)
У відповідь на страх та загрозу (наприклад, перед контрольною або гнівом батьків) відбувається викид адреналіну та норадреналіну, активується симпатична нервова система. Це викликає реакцію “Бий або біжи”: прискорюється серцебиття, підвищується тиск, кров відтікає від префронтальної кори (відповідальної за логіку та складне мислення) до м’язів. І хоча норадреналін підвищує пильність і фокус, але під впливом тривалого стресу призводить до виснаження та посилює відчуття тривоги. Як наслідок, мозок дитини переходить у режим виживання, що унеможливлює глибоке, творче засвоєння матеріалу.
- Змагання/конкуренція (змагання “за краще місце”)
Хоча це може дати короткочасну активність (викид дофаміну, пов’язаний з перемогою), воно часто підриває потребу у приналежності та призводить до залежності від порівняння.
- Дія “на слабо” (фактично є маніпуляцією)
Використання прагнення дитини довести свою спроможність. Це є формою психологічного контролю, що нівелює відчуття автономії. Гонитва за дофаміном змушує дитину діяти з максимальною енергією, щоб досягти та підтвердити свою компетентність і уникнути публічного приниження. Але це дає короткотривалий ефект. Реакція “Бий або біжи” знову вмикається. Виникає тривога через необхідність “довести щось”. Ця тривога посилюється норадреналіном. Діяльність заручається не прагненням, а страхом перед негативними наслідками (“втрата обличчя, розчарування дорослого”).
Розкриваємо секрет
Автори наших посібників та підручників використовують ці знання як базу при створенні матеріалів. І тому разом з серією «Цифрові діти» учні отримують:
• Процес (Цікавість)
Зрозумілі покрокові інструкції роботи з операційною системою та програмами створюють безпечне цікаве середовище.
• Компетентність (Майстерність)
Завдання мають чіткі, вимірні результати (текст цікаво читати, гра працює, створене зображення викликає цікавість) дають можливість бачити, що зусилля дають плоди, і відчувати зростання своєї майстерності.
• Приналежність (Спільноту)
Навчання через проєктну діяльність підходять для роботи у команді, де діти діляться ідеями, допомагають один одному та разом радіють успіхам.
Дізнайтеся більше про підручники, які активують внутрішню мотивацію учнів, тут:
Зробіть перший крок, щоб перейти від стимулу до мотивації!
Також проходьте Онлайн-курс для вчителів.
Коментарі відсутні